Учасники пробігу

Спортивно-благодійний «Пробіг під каштанами» за своєю суттю переслідує дві мети: допомога дітям із вродженою вадою серця і пропаганда здорового способу життя. Ось чому так важлива думка про Пробіг тих, хто займається бігом професійно. Наш співрозмовник – Ваш особистий тренер у рамках підготовки до Пробігу-2014 Андрій Ястрєбов.

 

• Дата народження: 17.07.1970
• Місце народження: м. Київ
• Зріст: 1,86м (6.1 ‘)
• Вага: 78 кг (170lb)
• Діяльність: професійний атлет, тренер
• У тріатлоні з 1991 року.
• Освіта: закінчив у 2000 році Український національний університет фізичної культури і спорту (Київ)
• Атлетична підготовка: Національна збірна команда України з лижних гонок (1987-1991).

Основні кар’єрні моменти:

• Ironman Wisconsin 2005 winner
• German IronDistance Triathlon International Champion 2002
• Ironman Florida 2003 vice Champion
• Ironman Coeur d’Alene 2004 bronze medalist
• Ironman Lake Placid 2004,2006, Ironman Canada 2007,2008 – top 4
• Subaru International Vancouver Half Ironman 2007 winner
• New Balance Victoria Half 2008 winner
• ITU Triathlon AG World Champion 2008 (Vancouver, Canada)
• ITU Duathlon AG World Champion 2007 (Gyor, Hungaru)

 

Андрію, чим Вас як професійного спортсмена, зацікавила участь у таких проектах, як «Пробіг під каштанами?»

– 44 роки – солідний вік для спортсмена-професіонала. Наразі я поступово завершую кар’єру і повністю перехожу на тренерську роботу. У мене вже є чималий тренерський досвід – починав із тренувань з професіоналами, а сьогодні все більше займаюся спортсменами-любителями. Але безпосередньо тренерська робота – це всього лише один аспект. Справа в тому, що розвиток масового спорту в Україні – це «незоране поле», тут ще дуже багато потрібно зробити, фактично починати з нуля.

У професійному спорті є величезна частка егоїзму. Ти займаєшся тільки собою, тебе хвилюють тільки твої власні результати. Мене навіть сумління мучило. Я завжди відчував і відчуваю себе зобов’язаним щось дати людям, як би пафосно це не звучало. Я багато домігся у спорті та в житті, хочеться поділитися своїм досвідом і вміннями.

 

Не секрет, що на старт Пробігу щорічно виходять тисячі людей. Це різні люди, різного віку і звичайно, різного рівня підготовки. Чи є у Вас конкретні рекомендації, як таким людям успішно подолати дистанцію Пробігу?

– Це питання насправді глибше, ніж може здатися на перший погляд. Справа у тому, що і в радянський час і сьогодні підготовка тренерів у спеціалізованих ВНЗ орієнтована, насамперед, на професійний спорт (хоча за радянських часів формально професійного спорту в нас не було). Як не дивно, тренувати професійних спортсменів у чомусь легше і простіше – це зазвичай молоді, здорові, фізично підготовлені люди. З любителями набагато складніше – саме тому, що вони дуже різняться за віком, підготовленістю, станом здоров’я … Але це по-своєму цікаво, як буває цікаво вирішувати складну математичну задачу.

 

Є, звичайно, індивідуальні тренування у профільних комерційних спортивних клубах і фітнес-центрах. І таких центрів стає все більше. Але будемо відверті: відвідування центрів та індивідуальні тренування не всім по кишені.

 

Повторюся, наша тренерська школа довгі роки була розрахована тільки на професійний спорт, який повинен приносити певні результати. В аматорському спорті ми тільки намагаємося сформулювати і виробити якісь спільні, фундаментальні принципи роботи з такими спортсменами, методики, спираючись на які людина могла б покращувати свою фізичну форму, включно і заняття бігом.

 

Дещо ми звичайно робимо, збираємо групи, намагаємося прищепити людям певні початкові основи «правильного бігу», який би поєднував користь і задоволення, але поки це тільки перші кроки.

 

Останнім часом все більшою популярністю користується система «пізнаного бігу», розроблена Миколою Романовим. Знаю, що Ви теж є пропагандистом цієї системи. Зрозуміло, що у двох словах методику не можливо пояснити – її треба осягати роками. Але чи можна коротко на ній зупинитися – в чому її особливості та переваги?

 

– Автор методики «пізнаного бігу» Микола Романов відомий цілим рядом інноваційних методик і розробок, але «пізнаний біг» – напевно, найпопулярніша з них. Микола почав працювати над цією методикою ще у Радянському Союзі. На початку 1990-х він переїхав до США і саме там став активно впроваджувати цю методику. Мені пощастило активно працювати з ним з 1995 року, і я на собі відчув ефективність його методики. Я значно поліпшив свої результати.

 

Техніка бігу в природі існувала завжди. Микола узагальнив існуючий до цього досвід і підвів під нього наукову базу, систематизував і активно популяризував. Мета цієї методики в тому, щоб зробити біг більш правильним, природним та менш автоматичним. Його методика – свого роду крок «назад до природи». Тобто навчитися бігати так, як бігають тварини і люди в природному середовищі, де біг – не спорт, а засіб пересування. З урахуванням, звичайно, особливостей людського організму.

 

У Романова з’явилося багато послідовників, кожен з яких намагається додати щось своє. Якщо коротко, методика полягає в ефективному використанні сил природи – гравітації, пружності наших м’язів і зв’язок. Це дає можливість бігти швидше і при цьому знизити можливість травм. Після певного часу інтенсивних тренувань швидкість бігу збільшується приблизно на 30%. Особисто я домігся такого результату приблизно через 3 роки занять. Досягнення африканських бігунів в тому, що такий спосіб бігу в них сформувався на генетичному рівні. Особливості будови їх опорно-рухового апарату спричинені тим, що їм століттями доводилося пересуватися на довгі відстані, причому босоніж. Європейці ж дуже рано винайшли взуття, що прямо позначилося на здатності до бігу.

 

На дистанцію «Пробігу під каштанами» виходить досить багато людей похилого віку. Чи існують які-небудь вікові обмеження для заняття бігом?

 

– Я не назвав би це обмеженнями. Просто, виходячи на дистанцію, потрібно враховувати свої вікові особливості і виходячи з них, змінювати план і стратегію підготовки та методику тренувань. Чим солідніше вік – тим довше відновлюються м’язи після навантаження. Потрібно зменшувати обсяг навантажень і збільшувати час адаптації. Хоча це все індивідуально. У змаганнях Iron Man, які вважаються найважчими за обсягом навантажень, я знав людей, які починали займатися в 60 років і років через 5 після початку занять показували дуже непогані результати.

Біг як основа здорового способу життя. Що він дає нашому організму. Яку біг має перевагу, наприклад, над заняттями важкою атлетикою?

– Будь-яке фізичне навантаження приносить нашому організму користь. Але вважається, що біг є найприроднішим із фізичних навантажень для людини. Наука це називає анаеробним режимом роботи, який більш корисний для організму, ніж разові різкі навантаження. У давні часи люди долали великі відстані, збираючи плоди і ягоди або заганяючи здобич на полюванні. Тому біг більш органічний для нас. Я рекомендую людям бігати, не заперечуючи, звичайно, ніяких інших видів. Головне – правильно розраховувати свої сили і можливості і займатися тим, що подобається.

 

За Вашим особистим спостереженням, чи зростає число прихильників бігу останнім часом?

 

– Так, безсумнівно. Начебто користь бігу ніким не заперечується. Але при цьому ми зіштовхуємося з ментальними проблемами, проблемами суспільної культури. У Радянському Союзі захоплення бігом було масовим, а потім, коли Союз зруйнувався, стали заперечувати поголовно все, що було раніше. І як часто буває «з водою виплеснули і дитину». Зараз забуті добрі традиції масового спорту, в тому числі й бігу, потроху повертаються. При цьому на тому ж Заході, на який багато хто з нас орієнтуються і закликають брати приклад, масовий спорт – це невід’ємна частина способу життя. Ми в цьому плані від Заходу дуже відстаємо, між нами у цій площині буквально прірва. Досить подивитися на аматорські марафони, на яких стартує 50 тисяч бігунів і навіть більше. Люди записуються на участь у таких забігах за рік.

 

У нас же масова комп’ютеризація та сидяча робота, а також зростання добробуту, наприклад, масова автомобілізація, безпосередньо призводить до гіподинамії. Ми перестаємо рухатися, ми постійно сидимо – в офісах, вдома, за кермом …. Потрібно змусити людей займатися собою, своїм здоров’ям, змусити їх рухатися.

 

Правда, останнім часом спостерігається усвідомлення людьми необхідності активного способу життя. Люди намагаються якимось чином компенсувати недолік руху, розуміють його необхідність для власного здоров’я і працездатності. І тут величезну роль у пропагуванні здорового способу життя могла б зіграти держава. Але нажаль.

 

Судячи з усього, для Вас це болюче питання…

 

– Звичайно! Я більше 10 років прожив за кордоном і можу порівнювати, як йде справа у цій сфері там і у нас. Зараз у нас всюди декларується перехід на більш ефективні європейські моделі розвитку. Не беруся судити про те, як йдуть справи з цим переходом в інших сферах – я не фахівець, але стосовно спорту, тут у нас нічого не змінюється. Є міністерство, яке начебто мало займатися питаннями розвитку спорту, яке отримує на це гроші з бюджету і має їх освоїти. Проте левова частка цих коштів йде на відправлення збірних команд професіоналів на змагання різного рівня. Це правильно і добре, це як кажуть, «честь країни». Але масовий спорт у держави зараз відставлений на потім. Звичайно, існує безліч комерційних центрів і клубів, там досить високий рівень обслуговування, але ми вже говорили, що вони доступні не для всіх.

 

Що стосується профільного міністерства, то у мене особисто є сумний досвід спілкування з цією структурою. Після довгих поневірянь я зрозумів, що покладатися треба лише на себе. Ми створили професійну команду у тріатлеті, забезпечили високий рівень підготовки і непогані результати на змаганнях різного рівня – і все це без будь-якої державної підтримки.

 

У спортивній галузі теж визріли кардинальні реформи. Ми пробували звертатися до міністерства з низкою своїх пропозицій, але нас там ніхто не слухає. Тому ми залишили безрезультатні спроби достукатися до спортивних чиновників і просто робимо свою справу. Ми створюємо власні клуби, в яких вже займаються сотні людей, які готові платити за заняття. Очевидно, нам потрібно переходити на модель, що працює в багатьох європейських країнах, де є розумний баланс між державною підтримкою (в основному в сфері дитячого спорту) та комерційною самоокупністю. Цей шлях мені здається найефективнішим і продуктивним. До масового спорту потрібно залучати більше людей – тоді з часом він стане більш комерційно привабливішим, буде більше спонсорів та бізнес-структур, що готові інвестувати у масовий спорт реальні кошти. Відповідно і рівень спорту буде зростати. Все дуже тісно взаємопов’язано.

 

У цьому світлі повернемося до «Пробігу під каштанами». Наскільки такі акції сприяють зростанню числа прихильників активного способу життя?

 

– Дуже сприяють. Це питання мотивації. Вийти на стадіон і наодинці намотувати кола – це безсумнівно корисно, але при цьому досить нудно і навіть при усвідомленні необхідності подібних вправ для здоров’я, швидко приїдається, перетворюється на рутину. А рутина, нудьга може відвернути від будь-чого. Коли ж ти змагаєшся із багатьма такими як ти, отримуєш шанс бути першим із кількох тисяч, коли ти стартуєш у святковій атмосфері, та ще й із додаванням високої благородної мотивації – така як допомога хворим дітям, твої заняття набувають зовсім іншої тональності. Я сам як професійний спортсмен, який виходив на дистанції безліч разів, приходжу на Пробіг із радістю, тому що з однієї сторони, підтримую свою фізичну форму, а з іншого боку – приймаю участь у святі спорту, яке переслідує високу благородну мету.

Сьогодні ми публікуємо перший матеріал з цілої серії матеріалів про людей, в чиєму житті «Пробіг під каштанами» займає міцні позиції. У кожного з цих людей своя історія участі у Пробігу, своє ставлення до бігу, до життя, до оточуючих. Наш перший герой – Сергій Попов – розповів нам про те, як і чому поєднує роботу, особисте життя і біг, дав поради початківцям бігунам, а ще згадав, коли і навіщо вийшов на старт Пробігу. Все це – від першої особи, а по іншому і бути не могло, адже Сергій – журналіст. 

 

Сергій Попов

33 роки
Шеф-редактор інформаційної служби телеканалу БТБ.
Бігом на довгі дистанції захоплюється більше 15 років. Багаторазовий переможець і призер аматорських змагань як в Україні, так і за кордоном. Член збірної команди Києва з легкої атлетики.

 

Кращий час:
Марафон 2.22.52
Напівмарафон 1.08.29
10 км 30.30
3 км 8.29

 

Улюблена книга про біг:
Г.Гілмор, П.Снел «Без труб, без барабанів»

 

Людина, якій потрібно від бігу більше, ніж легке навантаження пару разів на тиждень, щоб розтрусити жирок … Яка хоче виступати в змаганнях і покращувати результати. Але рано чи пізно вона стикається з вибором: тренування або робота, тренування або побачення, тренування або зустріч з друзями, тренування або ремонт в квартирі. Список можна продовжувати до бескінечності.

 

Особливість моїх відносин з бігом полягає в тому, що я завжди повинен був балансувати між бажанням виступати на рівних з кращими бігунами. І в той же час заробляти гроші, будувати кар’єру, і приділяти час близьким і друзям. Роки експериментів дозволили мені прийти до певної схеми підготовки, яка дозволяє не просто поєднувати біг з безліччю життєвих активностей (а повірте тільки робота журналіста багато чого варта за витратами часу та енергії), але і показувати гідні результати, під якими я розумію і фінішний час і місце (краще призове) на черговому старті.

 

Мій підхід дозволяє мені вигравати ключові старти серед любителів (так, цього року я став переможцем змагань з гірського бігу Goverla race і Lopata race), і, незважаючи на вік і роботу, ніяк не пов’язану зі спортом, регулярно потрапляю в десятку кращих на всеукраїнських змаганнях серед професійних бігунів (наприклад на чемпіонаті України з кросу минулої осені, я зайняв 8-е місце).

 

Всіх секретів в рамках короткого блогу я зрозуміло не розкрию, але основними принципами, які працюють зі мною поділюся.

 

Перший принцип я назвав би принципом задоволення – якщо сам процес бігу викликають у вас лише негативні емоції – займіться чимось іншим. У житті є маса забавних захоплень, за допомогою яких можна з користю витратити свій час. Виходити на пробіжку з радістю – ось фундамент, на якому можна будувати тренувальну програму на довгі роки. В даному випадку я не маю на увазі тимчасові невдачі. Бувають травми, розчарування від зайнятого місця або просто навалюється втома. Це речі тимчасові, і якщо дати собі трохи відпочинку, то все стає на свої місця. Цю грань можна відчути тільки індивідуально. Коли за плечима багаж кілометрів – м’язи самі кажуть: «ну давай, ми хочемо побігати», а після організм нагороджує вас почуттям, яке називають «ейфорія бігуна» – приємна штука.

Принцип другий – мотивуйте себе. Біг як процес – це добре, але особисто мені цього мало. Подумайте, що може дати Вам біг. Він може зробити Вас здоровішим, красивішим, дозволить жити довше і активніше. Плюс нові знайомства, можливість побувати в місцях, куди звичайні туристи не потрапляють, можливість зібрати унікальну колекцію медалей, кубків або магнітиків на холодильник. І тут виходить така штука – ви тренуєтеся, берете участь у змаганнях, отримуєте від цього задоволення, а все, що я перерахував – додається приємним бонусом!

 

Принцип третій – раціональність. Те, що біг забирає весь ваш вільний час – це міф. Те, що для пробіжки марафону потрібні неймовірні обсяги тренувань – міф. Тренуватися потрібно стільки, скільки потрібно і не більше. Кожне тренування повинно переслідувати конкретну мету. Успіх залежить від того, наскільки вдало ви підберете найбільш ефективні засоби підготовки в конкретний період. Що це означає? Є тривалі кроси, швидкісні і темпові роботи, всякі вправи. І якщо ви готуєтеся до 5 км «Пробігу під каштанами» – вам не потрібні такі ж обсяги, як якщо б ви хотіли пробігти 21 км. Весь арсенал засобів – тема окрема і велика. Тому тут я лише обмежуся порадою – виходячи на чергове тренування потрібно відповісти собі: що мені дасть це тренування, які якості я розвину, чому саме сьогодні я це роблю? Якщо відповіді є, і вони Вас влаштовують – вперед. Якщо немає – перегляньте тренувальний план, прочитайте хорошу книгу про біг або порадьтеся з тренером, якщо такий є. Бережіть свій час і енергію – не робіть зайвої роботи.

 

Принцип четвертий – більше стартів. Тренування в певний період завжди мають практичну мету – підготувати до старту, який Ви обрали як головний. У році таких може бути декілька. Але це не означає що потрібно ігнорувати інші змагання. Я виступаю часто і намагаюся органічно вплітати старти в тренувальний план. Але завжди з прицілом на більш важливий старт. Таким чином кожен старт у мене – це етап підготовки до наступного змагання. Крім того, я переконаний, що тренувальний ефект від змагань значно вищий, ніж від рутинного тренування. Включається більше емоцій, сили волі, відкриваються резерви, які недоступні в звичайних умовах. Загалом моя порада така – беріть участь в змаганнях частіше, але пам’ятайте про головний старт.

 

Принцип п’ятий – антифанатизм. Як би біг Вас не затягнув, пам’ятайте, що він – лише частина життя. Є робота, сім’я, друзі, походи в кіно, поїздки на море. Біг не повинен затьмарити собою все. Навпаки, він може і повинен стати елементом, який посприяє успіхам в інших сферах. Наприклад – робота. Біг навчив мене концентруватися на виконанні завдання, не відступати, коли втомився і стає важко щось робити, розвинув в мені прагнення бути кращим і боротися до перемоги. Зараз, біг допомагає мені «очистити» думки після досить напружених (особливо в останні місяці) робочих днів (а займаюся я новинами). Такий собі ефект медитації в русі. При цьому багато ідей, що стосуються роботи, приходять до мене саме під час тривалої пробіжки.

 

Резюме таке – бігайте частіше і довше і спостерігайте, як змінюється ваше життя!

 

Про Пробіг під каштанами

 

Зізнаюся чесно, сівши писати ці рядки, я так і не зміг пригадати коли вперше виступив на «Пробігу під каштанами». Начебто у 2003-му. Після цього намагався бігаати щороку. Ніколи не ставив за мету тут виграти. Швидше Пробіг для мене став якоюсь традицією. Знаючи його благодійний характер, вважаю своїм обов’язком брати в ньому участь. Я дуже радий, що цього року захід відбудеться, незважаючи на складну ситуацію, яка торкнулася всіх нас. Більше того, переконаний, що подібні заходи саме зараз важливі, як ніколи раніше. Адже це чудова можливість ще раз показати, що українці єдині, сильні і готові допомагати ближнім. Запрошую всіх на Пробіг!

УВАГА! Розшукуємо переможців конкурсу.

 

БФ «Пробіг під каштанами» спільно з компанією iBox оголошують конкурс «Мить проЯвлення».

 

«Пробіг під каштанами» – це люди та їх історії, миті, які, безсумнівно, змінили учасників Пробігу і долі сотень дітей в Україні. Нам цікаві Ваші історії участі, Ваші прагнення і цілі з якими Ви вийшли на старт Пробігу в минулому році, кілька років тому і з якими Ви прийдете 7 вересня.

 

З 10 серпня до 10 вересня надішліть нам на [email protected] (тема листа: Мить проЯвлення) свою коротку історію участі у Пробігу: що мотивує Вас брати участь, як Пробіг змінив Ваш внутрішній світ, ставлення до оточуючих, спосіб життя, мислення, в чому Вам допоміг, як і на що надихає, кого і як Вам вдалося залучити до проекту, чи знайшли Ви на Пробігу однодумців. Можливо, Ваша історія – це історія дружби або любові. Пишіть нам. Ми виберемо 10 найяскравіших історій, автори яких стануть героями нашої рубрики «Спецтема: ЛЮДИ», а також героями постів на сторінках Пробігу в соцмережах. Автори трьох найбільш мотивуючих, надихаючих історій отримають призи – поповнення будь-яких сервісів, які представлені в iBox, на суму 500 грн.

 

У кожного своя «Мить проЯвлення», поділися нею.

 

Партнер конкурсу: компанія iBox – перша і найбільша роздрібна компанія на ринку України у сегменті миттєвих платежів, яка дозволяє сплатити сервіси сотень операторів послуг.

Чудова історія участі у Пробігу. Легка, щира, надихаюча. Спасибі, Маріє. 

 

Марія Карачина

Тренер у клубі бігу Nike + Running Club, фітнес-тренер

Учасниця трейл-напівмарафону «Горгани» у Львові, Київського та Брюссельського напівмарафонів, ультрамарафону в Стокгольмі на 50 км.

 

Перший забіг: 20-й «Пробіг під каштанами».

 

Не бійтеся починати! Не бійтеся ставити цілі, які раніше здавалися нереальними! Обмеження існують тільки якщо ви дозволите їм існувати!

Моя любов до бігу розпочалася ще у дитинстві, у школі я таємно раділа новині «Сьогодні біжимо 1 кілометр на швидкість», оскільки більшість щиро ненавиділи біг. Після закінчення школи дуже довго не бігала. Періодично бігала у різних містах, але пробіжки були нерегулярними. Коли почалася популяризація бігу, я зареєструвалася на свій перший забіг і після цього зрозуміла, що я можу дати світові більше саме через біг.

 

20-й «Пробіг під каштанами» став моїм першим офіційним забігом. На той момент я регулярно протягом двох місяців тренувалася, у мене ще не було спеціальних бігових кросівок, спортивного годинника, орієнтувалася за колами на стадіоні поруч із будинком або вираховувала відстань за картою. Було досить важко на підйомах, оскільки я тренувалася не враховуючи необхідності здійснення тренувань з підвищеної складності.

 

Перший Пробіг запам’ятався тим, що під час забігу учасники підтримували морально один одного, а на одному підйомі знайомий навіть тягнув мене за руку, щоб я не зупинялася. Після цього я брала участь ще раз у «Пробігу під каштанами», у Київському напівмарафоні, трейл-напівмарафоні «Горгани» у Львові, в Брюсселі бігла перший для мене напівмарафон, а тиждень тому в Стокгольмі – свій перший ультрамарафон на 50 км.

 

Спорт і біг впливають на моє життя в цілому. З’являється більше дисциплінованості, відповідальності за своє тіло, легше дається процес прийняття будь-яких рішень. Все це завдяки тому, що біг – це постійне подолання власних обмежень  – як свого тіла, так і меж розуму.

 

План тренувань, в тому випадку якщо я не готуюся до забігу, дуже простий: бігаю регулярно для себе, просто «накручую» кілометраж, щоб тримати себе у формі. Якщо я приймаю участь у забігу, напівмарафоні або марафоні – починаю готуватися за 3-4 місяці. Поєдную різні види тренувань (темпові, інтервальні, фартлек, довгі пробіжки на витривалість). Дуже важливо не насилувати себе і давати собі відпочинок; якщо я відчуваю, що пробіжка дається важко, я її може і закінчу, але 2 наступні дні дам собі перепочинок.

 

Для мене ідеальна пробіжка – це літо, пізній вечір, центр міста, близько 10 км, наодинці з собою і музикою, без телефону. Залишаєшся тільки ти зі своїм тілом і розумом.

 

Новачки часто спокушаються думками про те, щоб полишити пробіжки. Ці думки можуть з’явитися від ліні або через травми, які новачки одержують у результаті неправильної техніки, тому потрібно вчитися стежити за собою, прислухатися до себе і тренера на пробіжках. Я б порадила почати бігати на стадіоні, а потім вже вибігати у місто, оскільки багатьох спочатку збиває темп міської метушні, червоне світло світлофорів, скупчення людей на вулицях.

 

Найчастіша проблема початківців-бігунів – нерозуміння з боку оточуючих та близьких людей. Але не варто лякатися. По-перше, якщо ви продемонструєте як вам це важливо і наскільки серйозно ви налаштовані на досягнення мети, то близькі рано чи пізно оцінять це. По-друге, завжди є люди, для яких біг став величезною частиною їх життя, і вони завжди вас підтримають.

 

Потрібно визначитися, чи дійсно біг є тим заняттям, якому прагнеш присвятити свій вільний час. Якщо це так, то питання бігати через «не хочу» – не виникне.

 

В якості мотивації для пробіжки найкраще допомагає реєстрація на конкретну дату будь-якого забігу. Тоді ти точно знаєш, скільки у тебе є часу на підготовку, і немає шляхів до відступу. Якщо не йдеться про питання швидкості під час забігу, то потрібно реєструватися на максимально можливу кількість забігів.

 

Найближчий забіг: 22-ий «Пробіг під каштанами», який відбудеться 7 вересня.

Реєструйтеся, вірте у себе та мотивуйте інших! Ви це зробите!

Деякі з співробітників меблевої компанії MERX вже розпочали активну підготовку до Пробігу. У минулому професіонали або спортсмени-аматори, вони отримують задоволення від ранкових пробіжок і суботніх занять спортом у колі колег і друзів. У кожного з них свій секрет успішного тренування, своя історія і життєва філософія, але мета одна – 7 вересня вийти на старт «Пробігу під каштанами», щоб разом допомогти маленьким пацієнтам Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України.

Андрій Швець, регіональний менеджер департаменту збуту кухонних меблів:

– Спортивний досвід – аматорський (футбол, баскетбол, волейбол, бадмінтон, плавання і, безумовно, біг).

Чому саме біг? Я вважаю, що біг, поряд із плаванням, є основним фактором для успішного заняття будь-яким видом спорту, навіть таким, як шахи. Адже людина спочатку вчиться повзати, потім ходити, а потім починає бігати. Тому біг закладений у нас на рефлекторному рівні, і це свідчить про його ключове значення у розвитку людини.

Регулярно бігаю у відпустці – ранкові пробіжки по 5 км – зараз буду тренуватися 2 тижні на Майорці до Пробігу. А так постійно бігаю на тренуваннях із волейболу, двічі на тиждень.

Секрет успішного тренування – це система. У тренуваннях, як і у будь-якій роботі, повинна бути система, а заняття спортом мають бути регулярними. Не можна місяць потренуватися, а потім на рік все кинути. Тому повинна бути мета: здоров’я, рекорд, гарне тіло – не важливо. Оскільки без мети ви не досягнете поставлених результатів. Секрет успішного тренування особисто для мене – це отримання задоволення від процесу і досягнення поставленої мети, після чого хочеться підкорювати нові вершини.

Участь у «Пробігу під каштанами» – це певний виклик самому собі. А чи зможу я пробігти? Чи ввійду у трійку лідерів? Важливо, що підготовка до Пробігу полягає у постійних тренуваннях, здоровому харчуванні та певному режимі. Мені подобається ця складова Пробігу, пропаганда спорту і здорового способу життя.

Олена Стеблина, менеджер з питань регіонального розвитку напряму імпортних меблів Country Corner:

– Спортивний досвід. Спорт присутній у моєму житті з дитинства, професійно займалася акробатикою і гандболом. Більше 3-х років займаюся аматорським бігом і ніколи не проґавлю шанс покататися на велосипеді.

Чому саме біг? Коли ти біжиш, ти залишаєшся наодинці з собою. Можна послухати улюблену музику, подумати про плани на майбутнє і просто відсторонитися від метушливого світу, шуму і людей.

Вважаю, що найкращий час для пробіжки – це ранок. Але вранці хочеться подовше поспати, тому частіше бігаю ввечері на стадіоні. До речі, вечірній біг – мінімальне навантаження на серце. Я взагалі люблю бігати, але іноді заважає травма ноги, отримана у період занять гандболом, тому змушена робити перерви між заняттями бігом, замінюючи їх зарядкою або басейном.

Секрет успішного тренування – це, насамперед, гарний настрій і музика. Музика допомагає налаштуватися на активний ритм, роблячи пробіжку приємною.

Важливим є темп і час, за який ви хочете пройти дистанцію. Починати потрібно з малого, щоб біг не став болісним видом спорту. Невеликі пробіжки зі зміною темпу дуже важливі для підтримки потрібної форми і оптимального навантаження на серце. Коли ж ви відчуєте, що сил для нарощування темпу вже достатньо – можна прискоритися. Важливо пам’ятати, що легкий біг підтюпцем – це хороший спосіб підтримки спортивної форми та гарне тренування для м’язів. Але якщо Ви хочете схуднути за допомогою бігу, маєте набратися терпіння, бо легкий біг починає спалювати калорії тільки після години тренування. А ось активний біг з прискореннями принесе більше успіху, але час пробіжки повинен тривати не менше 30-40 хвилин.

Не забувайте, що будь-яка травма під час тренування – це наслідок неправильного підходу до занять. Потрібно завжди робити розминку, особливо ніг і спини, оскільки все навантаження припадає саме на них.

Для мене участь у Пробігу – скоріше не спортивне змагання, а можливість допомогти маленьким діткам, з якими доля зіграла злий жарт. Я сама мати і знаю, що це таке, коли твій скарб хворіє. Щиро вірю, що участь кожного з нас має значення.

Марія Міняйло, контент-менеджер:

– Спортивний досвід. Займалася тенісом, зараз регулярно відвідую спортивний зал, басейн, бігаю, люблю робити зарядку на природі.

Чому саме біг? По-перше, для занять бігом нічого, крім спортивного одягу та самого спортсмена не потрібно. По-друге, біг зміцнює м’язи стегон і сідниць, що мені, як дівчині, особливо важливо. І, по-третє, біг зміцнює головний м’яз людини – серце, а поки воно б’ється – ми можемо бігти, допомагати і, нарешті, перемагати!

У шкільні роки, під час активних занять тенісом, біг був важливою частиною тренувань. Адже не секрет, що біг – це основа тенісу. Віддавши в майбутньому перевагу іншим фізичним навантаженням, я на багато років закинула біг. Але півроку тому вирішила відновити звичні раніше пробіжки. В основному бігаю кілька разів на тиждень на біговій доріжці в спортзалі, а зовсім недавно відкрила для себе пробіжки на стадіоні з колегами. Так що, сподіваюся, що 7 вересня зможу здолати 5 км «живої» дороги або хоча б частину дистанції.

Секрет успішного тренування – це чітко визначена ​​мета. Заняття «просто так» ніякого ефекту і користі не принесуть. Будь-то бажання скинути пару-трійку зайвих кілограмів або отримати приз на змаганнях – будь-яка мета йде на користь тренуванню. А взагалі, прислухайтеся до себе, не ламайте тіло непосильними навантаженнями, адже після кожного тренування повинно залишатися відчуття легкості і задоволеності, а не болю і втоми.

З Пробігом мене пов’язують дуже теплі почуття. Так склалося, що кілька років поспіль я працювала в команді проекту – була контент-менеджером сайту, допомагала в організації. Знаю весь проект зсередини і дуже ціную те, що роблять організатори. Рада, що вдалося зацікавити своїх колег в MERX бажанням взяти участь, тому що Пробіг для мене – це символ «єдності», коли три-п’ять-тисяча людей об’єднуються заради досягнення однієї мети.

MERX: до Пробігу готові!

Бувають такі співрозмовники, яких краще не перебивати. Бувають такі історії, які майже не потребують додаткових або уточнюючих питань. Саме так звучить історія Юлії Пекарської. Центр дитячої кардіології та кардіохірургії не тільки подарував їй справжнє батьківське щастя, а й потребу допомогти повернути це щастя іншим. З тих пір її життя кардинально змінилося … 

– Коли Надя народилася, ми нічого не знали про її порок серця. Хоча ми робили регулярно внутрішньоутробне УЗД. Після народження Наді нас дуже стурбував той факт, що дитина не набирала ваги. Але в районній поліклініці не виявили жодних тривожних симптомів. Та й приватний педіатр перші два місяці постійних спостережень, не міг виявити патологію. Для більш точних обстежень нас направили в інститут Амосова. І ось там після ретельного УЗД у Наді виявили дефект міжшлуночкової перегородки і високу легеневу гіпертензію. Таким чином, з’ясувалося, що Наді необхідна операція, причому не одна, а дві. На жаль, дефект розташовувався у важкодоступній області серця, на такому маленькому сердечку його не можна було усунути. Тому спочатку потрібно було провести оперативне звужування судин, щоб сердечко збільшилася, а вже другим етапом накласти латку на дефект.

Спочатку, як я вже казала, ми звернулися в інститут Амосова, але щоб остаточно впевнитися в точності діагнозу, ми прийшли в Центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Тут нам, можна сказати, пощастило і географічно – центр знаходиться буквально в двох кроках від нашого будинку.

Саме в Центрі ми не тільки переконалися в найвищому професіоналізмі співробітників, але і відчули високу людську підтримку. Наш лікар Андрій Казимирович Куркевич був до нас дуже уважний, спокійно і дохідливо пояснив, які порушення виявлені в Надіному серці і запевнив, що лікування пройде успішно, і все буде добре. Саме це людське ставлення визначило наше остаточне рішення – оперуватися будемо тільки тут і більш ніде.

Повинна зізнатися, що я по-материнськи дуже переживала. Адже всі бояться операції, намагаються всіма силами її уникнути, навіть якщо усвідомлюють, що вона неминуча. А якщо це стосується дітей – страх зростає значно більше, доходить іноді до паніки, істерики. Тут я повинна зазначити, наскільки на моєму фоні спокійно і впевнено повів себе наш тато. З перших хвилин знайомства з Андрієм Казимировичем, він повірив у те, що лікарі центру вилікують Надю, зроблять все, що потрібно. Він просто сказав мені: «Ми не йдемо під ніж, ми йдемо лікуватися».

Ми екстрено прооперувались вже через два дні після першого відвідування Центру. Тоді Наді було сім місяців. Одразу після операції Надя почала добре рости і розвиватися – набирати вагу, сидіти, ходити, дуже швидко почала розмовляти. Динаміка розвитку після операції була просто приголомшлива – Надя дуже швидко наздогнала в розвитку своїх однолітків. Адже до цього вона просто лежала маленькою грудочкою, навіть не сиділа, тільки головку зрідка піднімала.

Наступну операцію ми очікували 4 роки. Всі ці 4 роки очікування я постійно брала участь у профільних форумах, спілкувалася з такими ж мамами, як я. Я дізналася дуже багато про вади серця (а їх більше 300 видів), провідала безліч дітей з цими проблемами. Поступово життя Центру стало моїм життям. Я допомагала спочатку як волонтер, в тому числі і в проведенні «Пробігу під каштанами».

Коли Наді було 4 роки і 7 місяців, їй зробили другу операцію. Сама операція тривала дуже довго – з 12 години дня до 10 вечора. Звичайно, ці години пройшли дуже важко, адже чекати і хвилюватися – це, напевно, найважче. Але підтримка персоналу, впевненість у тому, що все буде добре, яку просто випромінювали і лікарі, і медсестри – все це здорово допомагало. Більш того, сама Надя навіть не зрозуміла, що її прооперували. Вона вважала, що це просто чергове обстеження. Адже вона дуже вразлива дівчинка, може від однієї подряпини два дні плакати. Тільки недавно я їй розповіла про операцію.

Все дійсно минуло добре, на шостий день після операції ми вже були вдома. На 4-й день після операції Надя вже впевнено ходила, а перед випискою бігала дивитися мультики з поверху на поверх.

Взагалі вміння лікарів спілкуватися з батьками, з мого особистого досвіду, значить дуже багато. Я завжди знала, що відбувається з моєю дитиною. Мені спокійно й докладно пояснювали це до і після операції. Мене детально проінструктували, як правильно поводитися з дитиною в післяопераційний період.

Зараз ми живемо здоровим повноцінним життям. Надя закінчила перший клас гімназії, активно займається танцями і плаванням. У неї немає ніяких обмежень. Єдине що потрібно – раз на рік показуватись фахівцям Центру.

Зрозуміло, що всі мами, яких можна зустріти в Центрі, переживають за здоров’я своїх дітей. Але не всі проявляють таку соціальну активність. Що спонукало саме Вас більш активно брати участь в роботі і житті Центру?

– Активних мам насправді чимало. Але, звичайно, є різні чинники. Перш за все, потрібно врахувати, що в Центрі лікуються діти з усієї України. Повернувшись додому, мами цих дітей намагаються на місцях організовувати співтовариства батьків, ведуть активну інформаційну та просвітницьку роботу. Адже потрібно розуміти, що не скрізь у батьків навіть є можливість проконсультуватися з грамотним педіатром, який здатний зрозуміти, що відбувається з дитиною, поставити правильний діагноз.

Я бачила і спілкувалася з багатьма мамами. Коли вони дізнаються про важкі проблеми зі своїми дітьми, перша реакція, як правило – ступор. Потім – сльози і одвічне питання «За що ?!». Вони не знають, що робити, куди звертатися, бо інформації явно не вистачає. Деякі покірно покладаються на долю, інші, навпаки, починають активно шукати інформацію про те, де лікують такі випадки, наскільки успішно, які умови лікування.

Нам у Києві, звичайно простіше, ближче. Якщо говорити про мене, то я взагалі по життю дуже активна людина. Крім того, як я вже говорила, свою роль зіграла географія – Центр знаходиться поруч з моїм будинком. Чим більше я спілкувалася з «подругами по нещастю» –  тут, у Центрі, в Інтернеті – тим більше я розуміла, що можу реально допомагати і дітям, і їхнім батькам.

Ось так і сталося, що зараз я – соціальний працівник в Центрі. В мої обов’язки входить робота безпосередньо з пацієнтами. Ми організовуємо для них всередині лікарні різні заходи. Я ж прекрасно пам’ятаю, як сумно і нудно було Наді лежати в лікарні після операції. Їй постійно хотілося чимось зайнятися. Але мені знову ж таки було простіше. Я могла зателефонувати татові і попросити терміново принести, наприклад, пластилін або набір для творчості. А як бути тим, хто приїхав здалеку? Папа залишився вдома, родичів або знайомих у Києві немає. Та й просто може не бути коштів на покупку нової іграшки для дитини. Тут лікуються діти з сімей з різним достатком.

Що ми робимо вже сьогодні? Запрошуємо аніматорів, влаштовуємо свята, конкурси, майстер-класи для дітей. Багато майстрів, художників, педагогів з радістю готові витратити кілька годин, щоб прикрасити для дітей ці непрості дні. І таких людей насправді дуже багато, просто вони не знають про таку можливість допомоги тим, кому вона потрібна. Скільки разів було так: я з Надею приходжу на майстер-клас наприклад, з ліплення. Після заняття підходжу до викладача, питаю, чи може він знайти час і позайматися з юними пацієнтами центру. Реакція майже завжди однакова: радість і ентузіазм. Я, якщо чесно, не пам’ятаю, щоб мені відмовляли. Артисти, художники, та й просто волонтери, готові допомогти, підтримати, підбадьорити …

Тобто ви хочете сказати, що психологічна реабілітація не менш важлива, ніж медична?

– Однозначно! І ми її постійно проводимо. До нас приходять психологи, які допомагають не тільки нашим діткам, але і їх мамам. Використовуються різні методи: наприклад, арт-терапія, щоб діти могли свої страхи і тривоги виплеснути на папір і назавжди залишити там. Ми намагаємося зробити все, щоб і дітям, і мамам було максимально комфортно. Зрозуміло, що головну роботу роблять в Центрі лікарі, що головне – це лікування і його результат, але нам радісно думати, що в тому, що діти виходять звідси здоровими, а батьки – щасливими, є і наша невелика заслуга.

Ви активно співпрацюєте з проектом «Пробіг під каштанами». Не могли б ви докладніше розповісти про цю співпрацю?

– Вперше я прийшла на Пробіг зі своєю дитиною в 2008 році, ще після першої операції. Надя тоді вийшла на старт ще в колясці. Я побачила, наскільки цей захід масштабний, і мені просто захотілося внести свою долю в його розвиток і залучення до нього якомога більшої кількості небайдужих людей. Я постійно поширювала інформацію про Пробіг серед друзів, потім звернулася в соціальну службу Кардіоцентру і запропонувала свою допомогу. Мені дали списки мам-киянок, з якими я активно спілкувалася на форумі і особисто. Дуже багато мам мене підтримали. З тих пір співпраця з організаторами Пробігу з кожним роком стає все тісніше.

Знаєте, до Кардіоцентру я ніколи не думала, що на роботу можна ходити з таким задоволенням. Коли ти щоранку підходиш до будівлі Центру, а матусі, що гуляють у скверику, зустрічають тебе з непідробною радістю. Я щаслива допомагати кардіоцентру чим можу, тому що мене просто переповнює вдячність. Адже тут нашій доньці фактично подарували життя. Коли я розмовляю з мамами, я намагаюся поділитися з ними своєю впевненістю і переконати їх у тому, що у них буде такий же «хепі енд», як і в мене.